Шкільний музей

Є у нас світлиця –

Це скарбниця всіх традицій,

Як сюди ти завітаєш,

То багато чого пізнаєш:

Як дівчата й молодиці

Сходились на вечорниці,

Тут вони і кужіль пряли,

Вишиванки вишивали,

Немовляток колихали,

І тихесенько співали…

    Біла, з теплою солом’яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристанища людського, незамкнена, вічно відкрита для всіх без стуку в двері…

Піч – то друга мати: і оберігає, і обсушить, і нагодує

       Рушник на стіні – давній наш звичай. Він символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Хай символ цей завше сусідить у нашій добрій оселі як ознака великої любові й незрадливості, ніжної материнської пісні, яка кличе нас до рідного порога

     Покуть – почесний красний куток, розташований у селянському житлі по діагоналі від печі. Там розміщувались ікони, а також особливо цінні речі: хрест, свічка, свячена вода, молитовні книги. На покуті ставилися лави, там стояв і стіл з паляницею, накритою рушником

        Експонати Музею народного побуту «працюють» на уроках, втрачають свою «голу» етнографічність, буквально живуть – і той серп, що Микола Джеря йшов проти панів, і той рогач, що Мотря з «Кайдашевої сім’ї» горщики переставляла, і оті старовинні рушники з оберегами. Та навіть той сніп пшениці, що стоїть на покуті, і ступа, прядка, скриня, ослони впливають на емоції й почуття дитини більше, ніж десятки «монументальних» наочних засобів навчання

Музей народного побуту – багата скарбниця звичаїв та обрядів